Вишитий рушник

Актуальність обраної теми пояснюється тим, що вишитий рушник на стіні - давній український народний звичай. Не було, здається, ніякого на Україні житла, якого не прикрашали б рушниками. Хоч би як довелося їм убого жити, а все ж естетична принада завжди знаходила місце в приміщеннях - хай то була одинока хата вдови або затісне багатодітні житло, пріземістае мазанка на півдні України або курний будинок поміщика - всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Дім без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх часів символізував не тільки естетичні смаки, воно був своєрідною візиткою, а якщо точніше - обличчям житла, потім і господині. Про те скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Ніщо, здається, так предметно й точно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою охайність і працьовитість, ніж ці вишиті рукотвори. Вони завжди були на людях, розкривалися мистецьким багатством, оцінювалися справжніми цінителями.

Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людського працьовитості. Згадаємо про утилітарне призначення: з рушнікм, як і хлібом, приходили до породіллі, віддавали честь появи немовляти в родині, з ним гадали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка і коханого, одружили дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останній шлях, їм прикривали хліб на столі. Хліб і рушник - вічні людські символи. Хліб-Сіль на вишитому рушнику були високою ознакою гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню святиню: прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибокий шана тим, хто надав її.

Вишитий рушник на Україні - здавна неодмінний атрибут традиційних народних свят. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому піднімали дорогим гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Під час будівництва нового будинку рушниками піднімали сволок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилося й весілля. Рушник, на який ставили молодят, був запорукою вірності. Рушником зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливої, міцної родини.

Кожна молода дівчина готуючи собі придане, вишивала багато рушників, сорочок, бо за їх кількістю, красою та складності візерунка оцінювали працьовитість нареченої.

Рушник дарувала мати сину в дорогу на щастя в новому житті. Його берегли як пам'ять про батьківський дім, про дитинство.

Калина - дерево українського роду. Ягоди калини червоні, що символізує безсмертя роду. Дуб і калина - символ краси і сили, але сили незвичайної, краси надзвичайною.

Дуб - священне дерево, втілення Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, життя.

Символіка винограду відкриває нам радість і красу утворення сім'ї. Сад-виноград - це життєва нива, на якій чоловік сіяч, а дружина повинна ростити і оберігати дерево їхнього роду.

Лілія - символ дівочої чистоти і невинності, жіночої енергії. Крім квітки в орнаменті, звичайно, присутня листок і пуп'янок, які утворюють композицію зародження, розвитку і безперервності життя.

Узори з трояндами вишиваються за законами рослинного орнаменту, що означає безперервне сонячне рух з постійним оновленням.

Хміль - дуже близький до символіки води й винограду, він несе в собі значення молодості, любові. Можна сказати, що узор хмелю - весільний символ. Узори, що нагадують листя хмелю, відносяться до молодіжної символіки.

Соловей та зозуля вишиваються на дівочих рушниках. Цих птахів часто мали в своєму розпорядженні на гілці калини, що символізує продовження роду.

Павичі дуже важливі птиці, вони розсілися на весільних рушниках і часто над ними розташований вінок або вінець. Павич - це жар-птиця, що несе в собі сонячну енергію життя, тому вона птиця сімейного щастя.

Молодят символізують соколи, голуби та півні. Характерною рисою весільного рушника є розташування птахів голівками один до одного. Вони або тримають в дзьобику ягоду калини, або сидять у коріння дерева - символу нової сім'ї.

Ластівка-цей птах завжди несе добрі вісті. Саме вона піклується про те, щоб людина не пропустив сприятливої пори для створення сім'ї та зміцнення господарства.

Роль вишивок в російській побуті

Сьогодні повною мірою важко собі уявити значення вишивки в житті старої російської села. Все, що оточувало людини в щоденному його побуті, було дбайливо прикрашене працьовитими селянськими руками. Особливо ошатними були жіночі святкові одягу, що відрізнялися великою кількістю прикрасить і досконалістю їх виконання. А в рік заміжжя і до народження первістка візерунку на одязі повинно було бути найщедрішим: розшиті сорочка і фартух, сяючий золотом, сріблом, перлами, кольоровими камінням і склом кокошник, золотошвейні або Низу з бісеру шийні прикраси носила тоді молода жінка. Вишитими були і верхній одяг, пояс, рукавиці, взуття.

Вишитими тканинами прибирали селянський будинок: на стіл стелили скатертини-Столешніков, ліжко застилали простирадлом з ошатним краєм або підвішували широкий подзор. А шлюбну постіль у весільному обряді покривали візерунковою червоною або червоної Наволок. У свята й дні сімейних урочистостей найкрасивіші рушники-плати, «ручники», «накрючнікі» і «наспішнікі», названі так по дерев'яних гаки-спиць, розвішували вздовж стін, вішали на вікна, на божницю.

Не менш сорока рушників необхідно було припасти до весілля. Найбільше і ошатне, «рукобітное» - нареченому на знак згоди нареченої і її батьків на шлюб. А коли в день весілля він приїжджав за нареченою, прикрашена Рушничок-ширінку клали нареченого в шапку. Рушниками обдаровувала наречена женіхову рідню, ними прикрашали весільний поїзд: прив'язували замість віжок, обвивали дуги, укладали їх уздовж спин коней. І всі, хто брав участь в поїздці, також були ними «намічені»: наречений і наречена тримали в руках рушники, дружка пов'язувала хрест-навхрест на грудях, поїжджане - на свої головні убори. Під час весільного чину нареченого і наречену ставили поряд і пов'язували рушниками.

Свою особливу роль відігравало воно у пологових і хрестильних обрядах. А коли помирав чоловік, рушник пов'язували йому на шию і вкладали в праву руку, покривали рушником труну і на рушниках опускали його в могилу. Протягом сорока днів після смерті рушник викладали на підвіконня, вірячи, що в ньому «відпочиває» душа померлого. А в дні поминання вивішували рушник за вікно, щоб «прийшли» померлі батьки за нього ввійшли в будинок. Рушники дарували до церкви, вішали в каплиці, прикрашали ними святкові берізки, обетние, придорожні та намогильні хрести.

І ця обрядова роль у першу чергу рушників, а потім - селянського вбрання та оздоблення ліжка змушує нас з великою увагою поставитися до їх візерунках, що надає цим речей більш глибокий зміст.